Ти, хто любить мене найбільше

Привіт усім, мене звати Сіньсінь. Я з Хезе, мені 11 років. Ці двоє людей похилого віку – мої дідусь і бабуся. Сьогодні я хочу поділитися з вами нашою історією.

У 2012 році я народилася. Через недоношеність я не могла дихати самостійно після народження, і потрапила у відділення інтенсивної терапії новонароджених. Тоді мої батьки, дідусь і бабуся сподівалися, що я буду цілий і здоровий і якнайшвидше повернуся до них з інкубатора. Нарешті я їх не підвів і вирвався.

День за днем ​​я зростав під дбайливою опікою своєї родини. Коли мені було дев’ять місяців, моя родина помітила, що мої очі відрізняються від очей інших дітей, тож вони відвезли мене до лікарні для ретельного обстеження. Цей день був для мене особливим, тому що мені поставили діагноз гіпоксичний церебральний параліч. Це був також день, коли я втратив любов своєї матері.

Але це нормально; мої бабуся і дідусь дали мені більше любові, ніж будь-кому іншому. Хоча життя було трохи тісним, я дуже щасливий.

Через хворобу мої ноги не мають сили, і я не можу ходити самостійно. Мої дідусь і бабуся возили мене всюди на лікування. Щоразу, коли з’являвся хоча б проблиск надії, вони брали мене спробувати, витрачаючи щодня на подорожі між лікарнями та реабілітаційними школами. Протягом багатьох років пошуки ліків вичерпали мізерні заощадження родини, але результати були мінімальними. Незліченну кількість разів я уявляв, як можу ходити, грати в ігри, наприклад, кидати мішки з піском і хованки з друзями, або навіть просто вставати сам.

На щастя, дідусь і бабуся ніколи не відмовлялися від мене. Вони почули про громадський благодійний проект, який надає безкоштовну операцію дітям з церебральним паралічем, і вирішили взяти мене, щоб я дізнався про це більше. Після детального вступу від персоналу наша надія знову спалахнула. Моя бабуся часто каже, що її очікування від мене невисокі; вона просто сподівається, що я зможу подбати про себе в майбутньому. Тому для досягнення цієї мети ми спробуємо всі можливості, якими б малими не були шанси.

У день операції я дуже хвилювався, але бабуся тримала мене за руку і втішала. Для дідуся і бабусі я все; вони, мабуть, були ще більше налякані, ніж я. Думаючи про це, я відчув, що більше нічого не боюся. Я хотів добре співпрацювати та прагнути швидко одужати, щоб я міг залишити лікарню та повернутися до школи. Я хочу старанно вчитися, рости і заробляти гроші, щоб доглядати за бабусею і дідусем.

На третій день після операції моя бабуся допомогла мені піднятися з ліжка, і, на мій подив, я виявив, що мої ноги і поперек відновилися. Моя бабуся також відчула, що підтримувати мене стало легше. Лікарі та медсестри були дуже раді почути про моє покращення та порадили мені співпрацювати з реабілітаційними тренуваннями вдома, що я обов'язково зроблю. Дякую дідусю Тіану та дядькам і тіткам у лікарні. Ви освітлили шлях мого зростання, і я рішуче дивлюся в майбутнє.

На цьому історія Сінь Сінь закінчується, але життя Сінь Сінь та її дідуся та бабусі продовжується. Ми продовжуватимемо стежити за прогресом Xin Xin.

Shandong Caijin Health Group спільно з Китайським фондом сприяння здоров’ю та Федерацією людей з обмеженими можливостями Шаньдуна послідовно запустили проект допомоги «Поділимося сонцем – турбота про дітей-інвалідів» і національний проект соціальної допомоги «Нова надія» для дітей з церебральним паралічем. . Вони успішно допомогли понад 1000 дітей із захворюваннями головного мозку з різним ступенем покращення післяопераційних симптомів. Ці діти можуть мати інтелектуальну недостатність, аномалії зору, епілепсію, а також можуть мати розлади слуху та мовлення, когнітивні та поведінкові аномалії тощо. Однак ніколи не відмовляйтеся від них. При своєчасному виявленні, послідовному лікуванні та реабілітації багато дітей з церебральним паралічем можуть відчути значне поліпшення і навіть відновити своє здоров’я.